БЕРДИЧІВ (Berdychiv, Бердичев, Berdyczów): фото, історія, екскурсія до Бердичева

Бердичів: екскурсії в славетний центр на південному прикордонні Полісся

foto: berdichiv berdichev В останні місяці свого життя, 1430 року, правитель Великого князівства Литовського, до складу якого входить на той час Полісся та Поділля, князь Вітовт [Вітаутас Великий, Vytautas Didysis] віддає місцину на березі р. Гнилоп'ять в управління намісника, який доручає своєму дружиннику на ім'я Бердич (або Бардич) заснувати тут хутір, що за кілька століть перетвориться на величний Бердичів...

У жовтні того ж року князь Литви, Русі та Жемайтії Вітаутас Великий помирає в своєму замку у литовському місті Тракай, натомість дружинник Бердич виявляється вмілим господарем, хутір якого поступово перетворюється на невеличке містечко.

Саме ім'я Бердич або Бардич, від якого вірогідно походить назва міста Бердичів, недвозначно вказує на його військові заняття, адже словом "барда" або "бардина" колись називали бойову сокиру (пор. сучасне литовське "bardišius" - довга бойова сокира; характерно, що корінні літні мешканці міста й до сьогодні часто вимовляють назву міста як Бардичів). Тож попервах поселення Бердича, ймовірно, було замкового типу.

Vytautas Didysis Vitovt
Князь ВКЛ Вітаутас Великий

За іншими джерелами дарча грамота на бердичівські землі датується також 1437 роком від князя Свидригайла [Швитригайла, Švitrigaila]

1483 року первісний Бердичів спалюють кримські татари, що часто й активно атакують Поділля й південні кордони Полісся. Похід очолює особисто хан Менглі I Гірей [I Meñli Geray], литовсько-русинські війська не в змозі зупинити їхню навалу, й Бердичів, так само як усі інші містечка краю, крім Житомира, виявляються вщерть зруйнованими.

Однак невдовзі Бердичів відновлюється, його володарями, відповідно до дарчої литовського князя Гедиміна [Гядімінас, Gediminas] є магнати - литвини з роду Тишкевичів [Tiškevičiai, Tyszkiewiczowie].

Близько 1546 року православний граф на Логойську й Бердичеві, воєвода Підляський Василь Тишкевич зводить у місті першу відому церкву Михаїла Архангела.

Після укладення Люблінської Унії між Великим князівством Литовським і Польщею та створення Республіки Обох Народів Бердичів, на відміну від поліських земель, потрапляє під юрисдикцію польської корони.

Фортеця в Бердичеві

Бердичівський замок

Проте родина Тишкевичів зберігає за собою володіння містом і 1593 року онук Василя, один із активних діячів новоутвореної Греко-Католицької Церкви, уніат Теодор (Федір) Тишкевич розпочинає будувати в Бердичеві його головну перлину - Бердичівський замок, одночасно запрошуючи до містечка селян-переселенців, які на 20 років звільняються від будь-яких податків.

Будівництво Бердичівського замку продовжує і його син, воєвода Київський Януш Тишкевич Логойський, який 1627 року вирушає з великим походом на кримських татар, однак зазнає поразки та потрапляє в полон. У полоні воєвода Тишкевич бачить сон про своє звільнення через молитву невідомих монахів, який згодом справджується. Тож отримавши волю, Януш Тишкевич 1630 року передає у розпорядження чернечому Ордену Босих кармелітів увесь Бердичівський замок, с. Скраглівка та встановлює щорічну ренту заради будівництва костьолу на честь Святої Діви Богородиці та кармелітського монастиря.

Воєвода Януш Тишкевич

22 липня 1642 року новозбудований нижній храм освячується й у жертовний дар йому воєвода Київський передає найбільшу святиню родини Тишкевичів - славетну ікону Пресвятої Діви Марії Бердичівської.

Вміщена у головному вівтарі костьолу, Бердичівська ікона Богоматері уславилася численними дивами й у травні 1647 єпископ Київський Станіслав Заремба оголошує ікону Божої Матері Бердичівської чудодійною.

Наступного 1648 року в Україні спалахує козацьке повстання під проводом Богдана Хмельницького. У липні козацькі загони на чолі з Максимом Кривоносом завдають поразки урядовим військам і штурмом беруть Бердичів. Козаки руйнують католицький кляштор Босих кармелітів, однак ченцям удається врятувати й вивезти чудодійну ікону до Львова, де вона перебуватиме протягом наступних 70 років. Наступного року в Любліні помирає й воєвода Януш Тишкевич.

Протистояння Січі з Урядом проходить із перемінним успіхом. Козаків підтримує більшість українського православного населення, селяни та міщани. На боці Уряду більшість шляхти, польські та єврейські мешканці.

Протягом 1648-1653 року місто декілька разів переходить із рук у руки, в результаті постійних бойових дій край надзвичайно спустошується. У літописі Самійла Величка зазначено "Того ж 1653 року, навесні, Хмельницький почув, що в мурованім замку Бедрикові, або Бердичеві, переховується багато польської шляхти з численними скарбами. Він рушив туди з невеликим військом і, хоч замок був міцний, з абиякою затратою сили дістав його, видушив у ньому, як ведмідь бджоли, бідолашну шляхту, а їхні скарби забрав собі і своєму війську. Після того він повернувся назад, за тим-таки заходом віддавши повній руїні й розору ще й кам’яний замок Чолганський".

Орден Босих кармелітів

Бердичів у руїні

У Бердичеві голод, спалахує епідемія чуми. 1654 року російський боярин Андрей Бутурлін в листі до царя пише: "6 вересня ми прийшли під порожнє містечко Бердичів і стояли до 15 числа...". Укладення Переяславської угоди не покращило становище Бердичева, адже місто опинилося в центрі подальших бойових дій між військами Республіки Обох Народів, Гетьманщини та Московського царства.

Спокій не настає і після укладення сепаратної Андрусівської угоди 1667 року між Річчю Посполитою та Московщиною, за умовами якої Бердичів увійшов до складу Брацлавського воєводства Республіки Обох Народів. Зокрема, згідно з переписом 1683 р. у Бердичеві нараховується лише 6 оподатковуваних домогосподарств. 1695 року Бердичів знову спалюють кримські татари, а 1702 року - повсталі козаки Семена Палія, які завдають тут нищівної поразки урядовим військам.

У травні 1704 року до Бердичева входить лівобережна козацька армія на чолі з гетьманом Іваном Мазепою, котрий заарештовує Семена Палія й передає його росіянам, що засилають бунтівного полковника до Сибіру.

Ситуація ускладнюється й ворожнечею між нащадками Тишкевичів, що формально володіють містом, і ченцями кляштору Босих кармелітів. Збіднілі шляхтичі постійно намагаються захопити замок,і зрештою відбирають його у монахів 1687 року. Лише 1717 року суд остаточно вирішує довготривалу справу на користь кармелітів, після чого їм у власність знову повертається Бердичівський замок і монахи привозять зі Львова назад до Бердичева його головну святиню - чудотворну ікону Богоматері.

Кляштор Босих кармелітів

Радзивілли та коронація Бердичівської ікони

З 1721 року новим власником маєтку в Бердичеві стає поліський шляхтич з роду Радзивіллів, головнокомандувач військ ВКЛ князь Миколай Фаустин Радзивілл [Mikołaj Faustyn Radziwiłł].

З 1739 до 1754 року кармеліти зводять у Бердичеві новий великий надземний костьол у стилі бароко, який будує визначний архітектор Ян де Вітте.

При цьому будівництво ведеться на тлі гайдамацьких повстань на Поділлі, зокрема 1750 року гайдамаки атакують Бердичів - взяти фортецю їм не вдалося, проте повстанці грабують саме містечко, вбивають багатьох шляхтичів, католицьких священиків і євреїв, нищать міський костьол і документи.

Однак будівництво костьолу Босих кармелітів триває і невдовзі нова споруда стає справжньою окрасою всього краю, а орган Бердичівського костелу за своїми якостями визнається одним з найкращих у всій Європі.

16 липня 1756 року в Бердичеві відбувається найбільша подія в усій історії міста - урочиста коронація чудотворної Бердичівської ікони.

"На коронацію прибули магнати Любомирські, Потоцькі, Сангушки, Радзивілли, Слугоцькі, Хоєцькі, Воронічі та сотні інших воєвод, старост, каштелянів, маршалків тощо, – із своїм коронним й надвірнім військом; прибули чернечі валки єзуїтів, базилян, домініканців, піяр, кармелітів й інших; прибуло 72 різних релігійних братства. Сам Акт коронації ікони пройшов за межами міста, на широкій площі, де збудували дерев'яну каплицю з 11 вівтарями, яка могла вмістити 20 тисяч чоловік. О дев'ятій годині ранку апостольський промотаріус прочитав коронаційний декрет і під звуки фанфар Каєтан Солтик наклав корони на чола Божого Дитятка та Марії.

Ця подія надовго залишилася в пам'яті сучасників. Згідно з одними джерелами, на проведення свята було витрачено 83 655 польських злотих, за іншими ж – 114 тисяч. Для процесії паломників розробили спеціальний маршрут. Алею від самого костьолу до коронаційної каплиці оздоблено вісьмома тріумфальними арками барокової архітектури, прикрашених різьбою по дереву, картинами, а також символами і написами. Урочистості не припинялися навіть вночі: все місто освітлювалося тисячами смолоскипів, ліхтарів. Повсюди спалахували вогні феєрверків. Образ внесли до верхнього храму і встановили у головному вівтарі. Загалом близько 50 тис. вірян стали свідками великої події в історії міста і краю. На згадку про ту урочистість кармеліти викарбували золоті медальйони. "Дольний" костьол відтоді став використовуватися для поминальних богослужінь
", - описує подію дослідник Анатолій Горобчук.

Ікона Божої Матері Бердичівської

Бердичівський кляштор Босих кармелітів

Сам Бердичівський кляштор Босих кармелітів стає одною з найміцніших фортець Європи, що мала 60 гармат та підземний хід до річки.

1758 року в місті відкривається друкарня, обладнання для якої привезено з Австрії. Бердичівська друкарня стає найбільшою в Київському воєводстві та випускає понад 700 книг. Особливим попитом серед прочан з Поділля, Галичини, Полісся, Наддніпрянщини та інших країв користуються високоякісні бердичівські календарі.

1765 року Бердичів, що ніколи не мав Магдебурзького права, отримує від короля дозвіл на проведення ярмарок - які стають одними з найпопулярніших на всій Правобережній Україні. Великої популярності набувають і бердичівські базари. Водночас значного поширення в Бердичеві набуває і контрабанда, чому сприяють численні підземні ходи, в яких купці влаштовують свої склади без сплати належного мита.

Однак у 1768 році Бердичів знову опиняється в епіцентрі бойових дій, зокрема Барської конфедерації радикально налаштованих шляхтичів Речі Посполитої, що боролися проти Російської імперії та тероризували православне українське населення.

Після поразки під Житомиром та Баром від російських військ 700 барських конфедератів, на чолі яких стоїть Казимир Пуласький [Kazimierz Pułaski] відходять до Бердичева й зі згоди ченців-кармелітів укріплюються в замку. Невдовзі до міста підходять і росіяни на чолі з Петром Кречетніковим [Петр Кречетников].

Генерал Кречетніков наказує розпочати безперервний обстріл кляштору - протягом 3-х тижнів облоги росіяни випустили по Бердичівському замку більше як півтори тисячі залізних ядер (одне з яких і сьогодні можна побачити на фасаді кляштору), що завдає надзвичайно великої шкоди споруді. Зрештою конфедерати здаються у полон і залишають Бердичів, російські війська захоплюють скарбницю кляштора й по тому теж відходять із міста.

Костьол Діви Марії в Бердичеві

Розвиток міста гальмують і часті епідемії. Зокрема 1771 року Бердичів охоплює страшна епідемія чуми, безліч померлих мешканців ховають у братських могилах.

Однак, незважаючи на всі ускладнення, надзвичайне вдале торговельне розташування Бердичева та висока активність його єврейської громади забезпечують місту наприкінці 18 століття статус провідного економічного та культурного центру всього Правобережжя.

Населення Бердичева в цей час сягає майже 5000 осіб, у місті працює дві швейні фабрики, шкіряний і цегельний завод, діють 2 млини, постійну торгівлю ведуть 126 купецьких лавок.

Єврейська громада Бердичева

Починаючи з кінця 17 століття Бердичів стає провідним центром єврейської культури всієї Україні, хоча перепис 1787 фіксує в місті лише 1500 мешканців-юдеїв, отже реальна їхня кількість не перевищувала 3000 чоловік.

Однак головна заслуга культурного розвитку міста належить талановитим провідникам, зокрема хасидам, що живуть у місті. Серед інших у Бердичеві проповідує дуже популярний рабин Еліезер Лібер [דניל לודגה], що прожив 104 роки та був похований у місті, так само як і видатний хасидський проповідник та богослов Леві-Іцхак Бен Меїр Бердичівський [לוי יצחק מברדיצ'ב], перу якого належить відомий твір "Кдушат Леві". Усипальниці обох святих збереглися до сьогодні та є місцем поклоніння вірних.

Характерно, що по смерті Леві-Іцхака у 1809 році мешканці Бердичева на знак вічної пам'яті про праведника ухвалюють рішення більше не обирати собі Головних рабе міста, котрі б мали повний титул "Рабин міста, котрий очолює суд".

Мавзолей Леві-Іцхака Бердичівського

Бердичів російський

У результаті ІІ та ІІІ поділів Республіки Обох Народів Бердичів разом із усім Правобережним Поліссям включено до складу Російської імперії.

Бердичів уходить до складу Житомирського повіту Волинської губернії та потрапляє до т. зв. Смуги осідлості, в якій російський Уряд дозволяє проживати євреям, і невдовзі перетворюється на головний центр єврейської легальної та нелегальної торгівлі всієї України, Білорусі та Литви, а також юдейську культурну столицю.

Якщо в 1789 році в місті зареєстровано лише 2000 мешканців-юдеїв, то в 1847 р. уже понад 23 000, 1884 році - 62 тис.

На початку 19 ст. Радзивілли будують у Бердичеві новий палац (знищено комуністами у 1970 р.), активно розвивається кляштор кармелітів. У 1830 році на теренах колишньої Республіки Обох Народів спалахує Листопадове (Польське) повстання проти російського панування, яке в Бердичеві очолює Карл Ружицький [Karol Różycki]. Повстанська шляхетська армія зазначає поразки від російських військ, після чого в Бердичеві закривають друкарню, школу та монастир кармелітів.

Поза тим у місті дедалі більше поширюється торгівля, Бердичів отримує від короля право на проведення 10 щорічних ярмарків, завдяки чому в польскій мові з'являється навіть сталий фразеологічний вислів, збережений до сьогодні - "Pisz do mnie na Berdyczów", що означає писати листи в нікуди.

У місті з'являється також славетна "Золота вулиця" купецьких крамниць, розвивається банківська справа, Бердичів стає резиденцією провідного банкіра та відомого мецената Йосипа Гальперина, а також перетворюється на популярний центр розваг усього краю. Місто відвідують зокрема Тарас Шевченко, польский композитор Фредерик Шопен [Fryderyk Chopin], визначний єврейський письменник Шолом Алейхем [שלום־עליכם] та французький Оноре де Бальзак [Honoré de Balzac], який 1850 року бере в костьолі Св. Варвари шлюб із Евеліною Ганською [Ewelina Hańska].

Населення Бердичева на середину 19 століття перевищує житомирське й становить понад 51 тис. осіб (більше людей живе лише в Одесі, Києві, Львові та Харкові), з них понад 90% євреї. З-поміж відомих осіб, що народжуються цього часу в Бердичеві, майбітній класик англійської літератури Джозеф Конрад [Joseph Conrad].

1845 року Бердичів офіційно отримує статус міста в складі Київської губернії. Невдовзі місто сполучається залізницею з Козятиним і Житомиром, у Бердичеві розвивається промисловість, крізь місто проходить головна телеграфна лінія світу з Англії до Індії.

1883 року в Бердичеві горить цирк, під час пожежі гине понад 300 осіб. Невдовзі у місті з'являється телефон і трамваї, під управлінням бельгійського акціонерного товариства "Tramways de Berditcheff".

Бердичівський пивзавод

Бердичів на зламі століть

Початок І Світової війни зумовлює різке ускладнення життя для мешканців Бердичева, 1916 року тут розміщено штаб російської армії.

Після Лютневої революції в Росії бердичівська влада визначає її Тимчасовий уряд. Після його указу про зрівняння в правах православних і католиків у Бердичеві відновлює свою діяльність кляштор Босих кармелітів.

1917 року в Бердичеві під керівництвом Павла Скоропадського формується проукраїнський артилерійський дивізіон імені Шевченка, в після проголошення ІІІ Універсалу в місті встановлюється влада УНР. Під час українсько-радянської війни Бердичів переходить із у руки, в місті відбуваються запеклі бої між українськими та радянськими військами, проходить кілька єврейських погромів. 5 травня 1920 року в Бердичеві відбувається зустріч очільника Польщі маршала Юзефа Пілсудського [Józef Piłsudski] з головою УНР Симоном Петлюрою.

Після поразки українських військ з 1921 року в Бердичеві остаточно встановлюється радянська влада, хоча партизанська боротьба в околицях міста триває до 1925 року.

Єврейський цвинтар у Бердичеві

У радянські часи Бердичів неухильно втрачає свій економічний та культурний потенціал, дедалі більше поступаючись обласному центрові Житомиру.

Екскурсії до Бердичева: визначні пам'ятки

1. Бердичівський замок
2. Монастир Босих кармелітів (Кляштор) та костьол Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії (Маріїнський костел).

Санктуарій Св. Марії в Бердичеві

3. Костьол Святої Варвари (Фарний костел) та грот Діви Марії на честь коронації Бердичівської ікони.
4. Церква Св. Миколая.
5. Хоральна синагога.
6. Пам'ятний знак жертвам єврейського гетто Бердичева.
7. Мавзолей Леві-Іцхака Бердичівського.

TOP-5 місць, які варто відвідати в Бердичеві:

1. Кляштор Босих кармелітів і санктуарій Св. Марії
2. Єврейський цвинтар (тел. ребе 067-9320170)
3. Костел Святої Варвари
4. Кав'ярня "Філіжанка" (поруч із Бердичівським замком)
5. Міський пляж на р. Гнилоп'ять

Кафе "Філіжанка" м. Бердичів

Де поїсти в Бердичеві: кафе "Оскар" на Білопольській (Лібкнехта)

Де зупинитися в Бердичеві: готель "Дежа вю" поруч із синагогою

Що подивитися поруч: палац Терещенків у Червоному, неоготичний костел Св. Клари в Городківці.

© 2011, Ігор Свірин, спеціально для ІЦ "Полісся". Фотоматеріали О. Шевченка, "Пікетажний клуб".


:: Чтобы получить информацию по-русски, ищите – Бердичев: фото, история, достопримечательности города Бердичева Житомирской области Украины; экскурсии в Бердичев.
:: To get more information in English please ask or google for – Berdychiv (Berdichiv, Berdichev, Berdytschiw, ברדיצ'ב): photos, history, touristic sites.
:: Jeigu norite gauti informaciją lietuvių kalba, prašom kreiptis arba ieškokite Internete – Berdičiv (Berdičevas) miestas Ukrainos Žitomiro srityje: nuotraukos, istorija, įžymybės.
:: Каб атрымаць інфармацыю па-беларуску, шукайце - Бярдычаў: фота, гісторыя, славутасці горада Бярдычава Жытомірскай вобласці Украіны.
:: Aby dowiedzieć się więcej w języku polskim zapytaj lub szukaj w internecie na temat – Berdyczów: zdjęcia, historię, atrakcje turystyczne; miasto na Ukrainie, w obwodzie żytomierskim.


Тема: Бердичів: фото, історія, визначні місця Бердичева, екскурсії в Бердичів

ЗНАЙТИ ЧИ СКАЧАТЬ ПОДІБНУ ІНФОРМАЦІЮ, ФОТО:



6 comments:

Анонім сказав...

Дежа вю супердорогий готель!!!!Є і кращі -і дешевші.

Костя сказав...

яке страшне це кладовище в бердичеві жидівське ужас...............

Анонім сказав...

А де баня в Бердичеві сама нармальна є?

Іра сказав...

Філіжанка справді класна

Таня сказав...

А хто бував в новому еспрессо барі, десь на 2му поверсі в ТЦ Оноре де Бальзак??? Кажуть, що там дуже смачна кава і молочний шоколад. Як там взагалі атмосфера ?

Анонім сказав...

Бердичів багате місто.Хочеться дізнатись про всі музеї нові і старі,парки які є і де знаходяться,як і чим можна доїхати?

Дописати коментар

 
 
 

Як називають Полісся?

Поліщуки часто кажуть Полісьсе чи Палесьсе, східні слов'яни та казахи звуть Палессе, Полесье. Словаки та норвежці називають Polesie, чехи - Polesí, південні слов'яни - Polissja чи Полесие, Полесия. Литовці іменують Polesė. Німці й шведи звуть Polesien, голандці - Polesië, французи - Polésie. Англійці, італійці, іспанці, фіни - Polesia, рідше Polissia. Норвежці та естонці кажуть Polesje, деякі євреї - פּאָלעסיע, тайці โปเลเซีย, японці ポリーシャ, корейці 폴레시아, ті, кого найбільше звуть 中文, а турки як завжди - Polesiye.

Екскурсійні тури

Праліси Поліського заповідника | Містичне Камінне село | Чернігів незвичайний | Поліська вузькоколійка "Кукушка"

ВАШІ СТАТТІ

Ви живете на Поліссі чи маєте цікаві матеріали з історії поліського краю? ІЦ Полісся шукає регіональних дописувачів: студентів і журналістів, краєзнавців, істориків, усіх, хто бажає опублікувати свої авторські матеріали - новини, розвідки, дослідження. Особливо розшукуються небайдужі автори у містах: Рівне, Чернігів, Малин, Сарни, Ковель, Ніжин. Зголошуйтесь: icpolissya@gmail.com
 
Copyright © 2009-2014 ІЦ Полісся
Zhytomyr, Rivne, Chernihiv, Kyiv, Lutsk | Інформація | Співпраця