ГОРБУЛІВ і Маруся Соколовська, легендарна поліська отаманка Маруся

Маруся Соколовська: партизанська слава Радомишльщини

foto: gorbuliv otamansha marusya Село Горбулів за 25 км на північний схід од райцентру Черняхів та залізничної станції Горбаші, за 49 км від Житомира.
Батьківщина та центральний штаб найлегендарнішого командира поліських загонів часів українсько-радянської війни 1917-1921 рр. на ім'я Олександра (Маруся) Соколовська, що народилася тут 14 грудня 1902 р. в родині православного священика.
У віці 16 років юна гімназистка – непорочна Саша – приймає на древлянській Дівич-горі стародавню посвяту воїна й очолює тисячний повстанський загін Соколовських...

Координати: село Горбулів на карті

Ігор Свірин для ІЦ Полісся

Назва села Горбулів ("горб у ліво") походить, за свідченнями місцевих краєзнавців, од великого горба на ім'я Дівич-гора, що з прадавніх часів лежав по лівому боці торгового шляху з північних поліських земель крізь село Потіївка на Житомир.

Заснований Горбулів був, імовірно, ще в часи Древляні, значно розвинулося за Київської Русі. Близько 1151 року в Горбулеві споруджено православний монастир.

У часи Ординської навали Горбулів було повістю зруйновано, однак після входження Полісся до складу Великого князівства Литовського село відродилося.

 Православна церква 18 ст. в селі Горбулів

1746 року, за часів Речі Посполитої, в селі Горбулів збудована православна двопрестольна п'ятибанна церква Св. Покрови, що збереглася до сьогодні та, за словами старожилів села, досі має в своїй підлозі саморобні ковані цвяхи.

Поруч із церквою височиє також красива дерев'яна дзвіниця. Священник горбулівської церкви за сумісництвом служить також у сусідньому селі Модилів.

З тих часів зберігся у Горбулеві також і старий католицький цвинтар та збудований у 19 ст. костел Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії, що вирізнявся своїми великим розмірами, вишуканою архітектурою та яскравим внутрішнім розписом. Протягом усього 20 ст. горбулівський костел зазнавав руйнації й зараз через відсутність парафіян стоїть покинутим.

Костьол Непорочного зачаття Прсв. Діви Марії в Горбулеві

У часи Речі Посполитої та Російської імперії Горбулів був знаний своїм шикарним ярмарком, що аж до середини 20 ст. збирав торговців з усієї Житомирщини, Київщини, Рівненщини та навіть білоруського Полісся й Поділля.

 Залишки фресок та дерев'яного вівтаря горбулівського костелу

З 1910 року, зусиллями італійського підприємця на прізвище Ліва, в селі розпочато розробку покладів каміння лабрадориту, пам'ятники з якого експортуються до Італії. Розробка каміння триває й дотепер – у Горбулеві працює 3 кар'єри.

Під час Голодомору Горбулів утратив не менше сотні мешканців, у т.ч. кількадесят дітей. Як і по всьому Поліссі людей рятував ліс – люпин і жолуді, очерет, лобода…

 Могили на католицькому цвинтарі с. Горбулів

У роки Другої світової війни довкола Горбулева діють кілька червоних партизанських загонів, зокрема К. Дружинського, під час взяття села Радянською армією в Горбулеві відбувається великий бій у якому було знищено близько 30 одиниць бронетехніки.

Після війни комуністи докладають зусиль до знищення найвизначнішої пам'ятки природи цих країв – древлянської Дівич-гори, від якої на початок 21 ст. лишилися самі залишки.

Сьогодні село Горбулів є центром сільської ради, має до 1 тис. мешканців. У с. Горбулів працює середня школа, клуб, бібліотека, аптека, банк, лікарняний стаціонар. У селі працює декілька магазинів, кафе немає.

З-поміж головних цікавинок Горбулева також пам'ятник борцям за волю України 1917-1920 рр., стародавній древлянський курган на в'їзді в село та один з останніх зі збережених на Житомирщині вітряків.

Високий вітряк досі зберіг всередині свій механізм та жорна, більш-менш вцілили також і крила горбулівського вітряка.

 Дерев'яний вітряк у с. Горбулів

Як доїхати до Горбулева?

Добратися до села Горублів можна на авто через Коростишів або з Житомира чи Малина через Потіївку.

Автобус Житомир-Горбулів через Черняхів ходить з житомирської автостанції №2 щодня об 11.15 та 17.20, час у дорозі близько 1,5 год. Назад із Горбулева можна виїхати автобусом о 14.00 на Житомир через Черняхів.

ОТАМАНИ СОКОЛОВСЬКІ

Найславетніші з мешканців Горбулева - родина Соколовських, псаломника церкви Св. Миколая в Горбулеві Тимофія та його дружини Явдохи – мала багато дітей і прославилася своїми героїчними справами по всій Радомишльщині.

Вже 1917 року, одразу після проголошення УНР, Горбулівське парафіяльне училище зусиллями Тимофія Соколовського стає однією з перших українських гімназій на Центральному Поліссі, директором якої стає дружина його сина Дмитра – Надія Соколовська.

З початком війни проти більшовиків родина Соколовських також активно включається у збройну боротьбу, об'єднуючи довкола себе селян рідного Горбулева, сіл Моделів, Потіївка, Заньки, Дубовик, Теклянівка, Чайківка, Торчин, Кам'яний Брід, Свидя, Корчівка, Видибор, Ворсівка та інших.

В січні 1919 року, під час придушення більшовицького заколоту в Коростишеві, гине наймолодший з братів Соколовських – Олекса.

Батько, майже 70-річний Тимофій Соколовський очолює штаб повстанського загону Радомишльщини, бойовим командиром якого стає його син Дмитро, член Української партії соціалістів-революціонерів. До загону вступає й наймолодша донька Соколовських – гімназистка Саша, що стає його зв'язковою та веде ідеологічну роботу.

Після падіння Радомишля у березні 1919 року загін Дмитра Соколовського, що налічує до 8000 бійців, не здається й продовжує боротьбу, атакуючи більшовиків по всьому Центральному Поліссі – від Київщини до Новограда, його зона бойових дій "розляглася на 150 верст у довжину та на 75 верст у ширину, де отамана всі знали, надзвичайно шанували, та допомагали – хто чим міг", пише того року газета "Трудова громада".

Отаман Соколовський підтримує зв'язок з іншими поліськими загонами, зокрема Ілька Струка, що воює півночі Київщини, Івана Галаки на Чернігівщині, а також отаманами Поділля й Наддніпрянщини.

Хорунжий Чортомлинського кінного полку Микола Фещенко-Чопівський пізніше згадує, що "Соколовський по селах Радомиського повіту зорганізував сотні - зброя була похована, кулемети, густо наоливлені, переховувалися у криницях, гармати в річці Тетереві у Кам'янім Броді. Селяни займались своєю працею і на поклик свого отамана протягом кількох годин творили армію".

Зазнавши кількох поразок, більшовики кидають проти загонів Соколовського два додаткові піхотні полки та кавалерію.

Могила отамана Дмитра Соколовського

Однак на поміч поліським повстанцям армія УНР висилає загони отамана Волинця з Поділля, які наприкінці квітня 1919 р. разом із соколовцями б'ють червоних у Горбулеві та околицях і в травні поновлюють владу УНР у Радомишлі, в червні разом із загонами Колесниченка й Палієнка – також у Звягелі, сьогоднішньому Новограді.

У відповідь більшовики проводять спецоперацію – за обіцяні "мільйони рублів" вербують кума отамана Дмитра Соколовського, який і вбиває в ніч на 8 серпня його пострілом з-за вікна під час наради в рідному Горбулеві.

По смерті брата на чолі повстанців стає старший брат – Василь Соколовський, який формує з загону бригаду імені Дмитра Соколовського, що в складі І-го корпусу Армії УНР бере участь у наступі на Київ.

Українці розбивають більшовиків на більший частині Центрального Полісся, відновлюючи контроль над Житомиром, однак від рук зрадників гине й третій брат з родини Соколовських – Василь Соколовський.

Останній з чотирьох братів – Степан – має сан священика, що не дозволяє йому воювати, й на чолі загону стає їхня сестра – юна Олександра.

КОЗАЧКА-ХАРАКТЕРНИЦЯ МАРУСЯ

На прадавньому древлянському капищі Горбулева – Дівич-горі – 16-річна дівчина справляє ритуал козацької посвяти й під іменем отамана Марусі стає на чолі понад тисячного повстанського загону.

Серед інших під орудою отаманки Марусі Соколовської воює й письменник Клим Поліщук, що пізніше докладно описує "граціозний образ гнучкої, золотокосої, синьоокої панни Марійки", зокрема подає й її пряму мову:

"Життя мене змусило стати отаманшею. Всі люди, що знаходяться зараз біля мене, дісталися мені в спадщину після мого брата, якого замордували червоні. Якийсь час людьми керував мій батько, але коли і його спіткала та сама доля, тоді вже я мусила взятися за діло. Нічого було робити, коли всі в один голос кричали: "Немає Соколовського, так хай Соколовська отаманствує! Інших отаманів не хочемо!.. Ви думаєте, що мені потрібна війна? Що мені у ній? Я жінка ще молода, я хочу жити, але що робити? Все, що тільки було у нас, розбито і розграбовано. Спалили навіть ту школу, де ви колись учителювали. ... Нині, як бачите, мене оберігати нікому, а навпаки... Я оберігаю...
Майте на увазі, що починаючи від цього села і аж до самого Радомисля, скрізь і всюди мої села і мої люди. Вже не один раз нападали на них червоні, але нічого з того не вийшло. Тепер вони готують напад на моє рідне село, будучи впевненими, що я там, а я тим часом готую на них пастку тут
".

І тендітна отаманша, козачка-характерниця Маруся Соколовська справді виявилася достойною військовою керманич кою подібно до легендарної Жанни д-Арк.

"Перед моїми очима й по сьогоднішній день стоїть постать стрункої, невеличкої ростом дівчини, що була одягнута по-мужеськи. Їздила верхи, як найкращий козак. Добре володіла рушницею. ... Як і її брати, була відважного десятка, і серед повстанців користалась авторитетом ... серед селян Маруся була легендарною особою, ... дуже часто вона рятувала селян від большевицьких продналогів", - згадував інший учасник подій Фещенко-Чопівський.

"Я мовчки дивився на її стрункий стан, в сірому захисного кольору платті, на коротко підстрижене волосся і сині, з таємними вогниками, очі, і не міг вимовити жодного слова. ... Вона була у чоботях з острогами, в короткій спідниці, синій чумарці, і сірій шапці з червоним шликом, вздовж якого було написано: "Смерть ворогам України!" – пише Клим Поліщук.

Спогади інших безпосередніх очевидців про Марусю Соколовську переповідає краєзнавець Петро Лісовий:

"Була дуже сміливою, першою кидалась в атаку, швидко приймала рішення, миттєво оцінивши обстановку. Її накази не обговорювалися. Статечні сільські дядьки навіть побоювалися невисокої на зріст, але відчайдушної дівчини".
Пам'ятник повстанцям отаманки Марусі у с. Горбулів

Загони Марусі Соколовської продовжують воювати спільно з регулярними частинами УНР та галичанами з УГА по всьому Центральному Поліссі, в тому числі під час взяття Києва, а також на Поділлі, де Маруся бере участь в окружному з'їзді отаманів у Германівці.

Загони отаманки Марусі воюють як з більшовиками ("червоними"), так і з іншими російськими військами з армії Денікіна ("білими"), долучається до терору проти єврейського населення, в т.ч. мирного, звинувачуючи його в активній підтримці каральних акцій ворога, передусім більшовиків.

У листопаді 1919 року війська отаманки протистоять росіянам-денікінцям під Мотовилівкою та більшовикам під Фастовом, однак невдовзі Маруся Соколовська гине - найімовірніше також від рук зрадника на прізвище Найда, хоча існують й інші свідчення, які вказують на те, що важко поранена Маруся була вивезена за Дунай.

Тим не менше, в рідному Горбулеві новий отаман повстанців Шабатурка встановлює хреста з написом: "Тут спить донька України Марійка Соколовська, родом з села Горбулева, Радомиського повіту. Боролась за право. Загинула від руки зрадника 6 листопада 1919-го року. Прохожий, схили голову перед її завчасною могилою!".

Слава про героїчну боротьбу Марусі та інших членів родини Соколовських поширилася по всьому Поліссі, постановою Директорії УНР вдові отамана Дмитра – Надії Соколовській було призначено пенсію.

Пам'яті Марусі Соколовської та її родини

Після падіння Радянської влади в Горбулеві були відновлені могили членів родини Соколовських та встановлено пам'ятник козакам і козачкам "соколовцям", що полягли в українсько-радянській війні 1917-1920 рр.

Автор - Ігор Свірин, спеціально для ІЦ Полісся, фото Олексія Шевченка, "Пікетажний клуб". Використано матеріали Володимира Гонського та Романа Коваля.


:: Чтобы получить информацию по-русски, ищите – село Горбулив (Горбулев) Черняховского района, атаманша Маруся Соколовская (Александра), повстанческий отряд Соколовских на Полесье в период украинско-советской войны 1917-1921 гг.
:: To get more information in English please ask or google for – Gorbuliv (Horbuliv) village nearby Radomyshl, otaman Marusya Sokolovska (Olexandra), Sokolovsky insurgent troop during the Ukrainian-Soviet war 1917-1921.
:: Jeigu norite gauti informaciją lietuvių kalba, prašom kreiptis arba ieškokite Internete – Žytomiro srities Gorbuliv kaimas Polesėje, Marusia Sokolovska, Sokolovskų sukilėlio būrys.
:: Каб атрымаць інфармацыю па-беларуску, шукайце - сяло Горбулів (Горбулёў) Чарняхоўскага раёна, атаманша Маруся Сакалоўская (Аляксандра), паўстанцкі атрад Сакалоўскага на Палессе ў перыяд ўкраінска-савецкай вайны 1917-1921 гг.
:: Aby dowiedzieć się więcej w języku polskim zapytaj lub szukaj w internecie na temat – wieś Gorbuliw na Polesiu, kościół, ataman Marusia Sokolowska, Sokołowski siły rebeliantów na Polesie podczas wojny ukraińsko-bolszewickiej 1917-21.

Тема: село Горбулів - отаманша Маруся Соколовська

ЗНАЙТИ ЧИ СКАЧАТЬ ПОДІБНУ ІНФОРМАЦІЮ, ФОТО:



7 comments:

Ярослав сказав...

Дуже дякую за цікаву статтю.

Анонім сказав...

Героїчне яке було колись наше Полісся......... А зараз тіки бухає ех

Анонім сказав...

Горбулів навіть не чув

Анонім сказав...

там живуть свекруха й свекор

Анонім сказав...

а Леніна в ГОрбулеві вже скинули нарешті?

Анонім сказав...

Дякую! Дуже цiкаво!!!

Браття, долучіться до врятування та збереження вашої ж старовини. Будь ласка, всі, хто проживає на Поліссю - зафотографуйте (якісно!), якщо бачите де-небудь стару хату, старий реманент, старі вози чи ткацькі верстати, сорочки та рушники - в якому б обшарпаному, поруйнованому чи знівеченому чи жалюгідному вигляді вони не були - ЗАФОТОГРАФУЙТЕ! Світлини робіть по кілька, з кількох ракурсів. Окремі важливі деталі (наприклад, кріплення різних деталей - якщо це віз, або кручення та переплетення ниток - якщо це рушник, вишивку та деталі крою - якщо це сорочка) зробіть окркемими кадрами, і якщо мона - також по кілька. А особливо зафотографовуйте всі деталі, де бачите хоч трішщечки різьблення чи розписи. НАВІТЬ ЯКЩО ЦЕ КІЛЬКА МАЗКІВ! ДРІБНИЦЬ НЕ БУВАЄ!!! Якщо не маєте місця на диску - скидайте на форуми, в соціальні мережі - там любителі на це діло знайдеться, і хтось та збереже їх собі. Рано чи пізно вони "випливуть", і потраплять до рук етнографів, які зараз не можуть собі дозволити зафотографувати усі рештки старовини, котрих у нас скоро зовсім не лишиться. Більше ніде буде взяти про них інформацію, крім як зі світлин!!! А кожне село (не кажучи вже про район) унікальне в плані народної культури. Не в кожному селі є храмии чи замки - але ж є хоча б старі хати та інший так званий "мотлох"! Саме цей "мотлох" має велетенську цінність! Принаймні для історії вашого села\міста - так точно. Не нехтуйте цим, браття! Кажу це, як столичний мешканець - який, однак, дуже шанує мистецтво та культуру спадщину "периферії" і дуже переживаю за неї!!! Будьте певні: якщо хоч трохи подбаєте за неї - багато хто це схвалить!

Дописати коментар

 
 
 

Як називають Полісся?

Поліщуки часто кажуть Полісьсе чи Палесьсе, східні слов'яни та казахи звуть Палессе, Полесье. Словаки та норвежці називають Polesie, чехи - Polesí, південні слов'яни - Polissja чи Полесие, Полесия. Литовці іменують Polesė. Німці й шведи звуть Polesien, голандці - Polesië, французи - Polésie. Англійці, італійці, іспанці, фіни - Polesia, рідше Polissia. Норвежці та естонці кажуть Polesje, деякі євреї - פּאָלעסיע, тайці โปเลเซีย, японці ポリーシャ, корейці 폴레시아, ті, кого найбільше звуть 中文, а турки як завжди - Polesiye.

Екскурсійні тури

Праліси Поліського заповідника | Містичне Камінне село | Чернігів незвичайний | Поліська вузькоколійка "Кукушка"

ВАШІ СТАТТІ

Ви живете на Поліссі чи маєте цікаві матеріали з історії поліського краю? ІЦ Полісся шукає регіональних дописувачів: студентів і журналістів, краєзнавців, істориків, усіх, хто бажає опублікувати свої авторські матеріали - новини, розвідки, дослідження. Особливо розшукуються небайдужі автори у містах: Рівне, Чернігів, Малин, Сарни, Ковель, Ніжин. Зголошуйтесь: icpolissya@gmail.com
 
Copyright © 2009-2014 ІЦ Полісся
Zhytomyr, Rivne, Chernihiv, Kyiv, Lutsk | Інформація | Співпраця