Микола ЛУКАШ: поет і віртуозний перекладач, біографія

Визначні люди Полісся: маестро Микола Лукаш

foto: mykola lukash Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20 з гаком мов, геніальний митець, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів, неперевершений Микола Олексійович Лукаш народився 1919 року в "краю солов'їних симфоній" Лівобережного Полісся - здавна славному своїми чудовими рушниками сіверському містечку Кролевець...

"Він умів радіти слову, відчував, любив і леліяв його, як дитину", - Володимир Житник про Миколу Лукаша.

Микола Лукаш (наголос на другому складі) з'явився на світ в освіченій родині ткача з шляхетськім корінням Олексія Яковича Лукаша та Василини Іванівни з роду Оникієнків важкої зими 1919 року.

В цей час на Поліссі вже закінчується українсько-радянська війна 1917-1921 рр., внаслідок поразки УНР більшовики контролюють усю територію Лівобережного Полісся включно із Сіверщиною.

У 1920-х роках багатодітна родина Лукашів як і безліч інших селянських сімей підрадянського Полісся була пограбована в ході "розкуркулення", Лукашів викидають з власної хати. Від пережитих потрясінь майбутній геній українського мовознавства до 4-х років не може говорити..

Однак Лукаши здужали пережити колективізацію та Голодомор, а Микола вдало закінчує середню школу, під час навчання в якій пише перші поезії, чимало з яких присвячує своєму першому захопленню - однокласниці Валентині Зелiнськiй.

1937 року Микола Лукаш вступає на історичний факультет Київського національного університету, потроху здійснює свій перший, пізніше втрачений, переклад "Фауста" Йоганна Ґете [Johann Wolfgang von Goethe], однак невдовзі бере академвідпустку й у 1939-1940 рр. викладає українську та німецьку мову в школі на Київщині.

Знайомі подейкують, що цей крок пов'язаний із нещасливим коханням юного Миколи до Олени Біличенко з Таврії, яка пізніше не втомлювалася виходити заміж 4 рази, натомість невиліковний романтик, людина надзвичайно високої й тонкої культури Лукаш так і лишиється до віку холостяком...

"Юносте-податносте
Без ваги й пуття!
Певне, з делікатности
Я згубив життя..."


Попри поганий зір (бо малим читав при місячному світлі, аби не палити зайвий раз гасу) та слабку, декілька разів зламану ногу, Микола Лукаш 1941 року залучається до будівництва радянських оборонних споруд довкола Києва. Згодом евакуйований у Харків, звідки пішки долає шлях до Кролевця. Там же у результаті авіанальоту отримує страшне поранення в раніше пошкоджену ногу...

Після окупації України німецькими військами Микола Лукаш лікується на рідному Поліссі.

Згідно з пізнішими свідченями, до важко пораненого 22-річного хлопця заходить у хату офіцер-угорець Вермахта й каже угорською, мовляв, недовго тому лишилося ще мучитися від гангрени... На що Микола відповідає йому рідною мовою, яку, зрозуміло, нечасто почуєш від поліщуків. Угорський офіцер настільки вражений, що допомагає Лукашеві з лікуванням, завдяки чому той, вірогідно, і лишається на цьому світі.

Після одужання Микола Лукаш працює перекладачем у місцевій комендатурі. За неперевіреним свідченням кролевчанина Г. Рекуха, вивезеного на примусові роботи до Нiмеччини, Микола Лукаш у 1942 році передавав бранцям явки УПА для того, щоб у разі втечі з ешелону по дорозі до Рейху, вони мали би шанс врятуватися.

Окрім того, вже на схилі свого життя Микола Лукаш начебто розповiдав ще одному поліщукові Михайлу Сереженку, що пiдтримував зв'язки з пiдпiльною партизанською групою В. К. Соловйова з сусіднього села Алтинiвка.

Очевидно, що таким чином Микола Лукаш у роки війни намагався помогати людям - так, як міг.


У всякому разі, з поверненням до краю радянських військ Микола Лукаш успішно проходить їхню фільтрацію й мобілізується на службу на аеродром у Харкові, зазнає другого поранення.

1945-1947 рр. Микола Лукаш вчиться у Харківському педагогічному університеті іноземних мов, пізніше викладає в ньому, весь час потерпаючи від утисків як "неблагонадежный элемент".

Дослідник творчості Миколи Лукаша Борис Черняков так характеризує життя митця цих років "і працював, працював до самозречення. Вiдновлював втрачений у вiйну переклад "архiтвору" Й. В. Ґете - "Фауста", виношував інші масштабнi задуми. Його робочим мiсцем в рiзний час стали кiмнатка на двох у студентському гуртожитку, "куток" на Журавлiвцi, канапа, надана на нiчний час у кабiнетi директора НДI лiсiвництва, "власний" столик у науковiй бiблiотецi імені В. Короленка, де вiн зробився завсiдником..."

Близько 1950 року його перекладацьку майстерність нарешті помічена визнаним уже на той час письменником і перекладачем Максимом Рильським.

1953 року виходить друком перший переклад Миколи Лукаша, а у 1955 нарешті друкується його "мегатвір", найулюбленіший автором "Фауст" Ґете, що приносить митцю першу й вічну славу як перекладачеві.

1956 р. Микола Лукаш вступає до Спілки письменників України, 1958 року повертається до Києва, працює в журналі іноземної літератури "Всесвіт", що стає найпопулярнішим українським щомісячником, наклад якого сягає 50 тисяч.

З середини 1950-х по 1973 рр. Микола Лукаш здійснює більшість своїх найкращих перекладів - "Дон Кіхот" Мігеля Сервантеса [Miguel de Cervantes Saavedra], "Декамерон" Джованні Боккаччо [Giovanni Boccaccio], "Пані Боварі" Гюстава Флобера [Gustave Flaubert], поезії Бернса [Burns] та Гейне [Heine], Шіллера [Schiller] й Верлена [Verlaine], Рільке [Rilke], Гюго [Hugo], Міцкевича [Mickiewicz], Тувіма [Tuwim], Маяковського та багатьох інших - поезія й проза всіх напрямів і стилів.


Сам видатний поет і прозаїк, майстер епіграм і пародій, нестримний імпровізатор і фольклорист Микола Лукаш був не просто обдарованим поліглотом і перекладачем з феноменальною пам'яттю, а митцем-новатором.

"Коли коваль ковалисі коваленят кує, ковалиха ковалеві ковадлом керує", - наводить він справжню, а не офіціозно-радянську народну творчість як зразок початкової рими в українській поезії.

Його легендарне козацьке "пане-брате" як переклад Herr Bruder в устах героїв "Фауста", блискуча адаптація Маяковського "Шел я верхом, шел я низом, строил мост в социализм" - "Йшов я верхом, низом ліз, міст мостив в соціалізм" засвідчили появу в Україні не просто майстерного, а найталанавитішого її перекладача, завдяки якому далекі герої Сервантеса чи Гейне заговорюють українською жваво, природно й зовсім невимушено, дарма що його "одомашнення" багатьох текстів подекуди виходить надто вже далеким від оригіналу.

Порівняльний переклад знаменитої грайливої пісеньки I'M VERY YOUNG TO MARRY YET славетного шотландського ліричного поета Роберта Бернса [Robert Burns] у Миколи Лукаша та класика російського перекладу Самуїла Маршака [Самуил Маршак]:

Robert Burns Микола Лукаш Самуил Маршак

Chorus:
I`m o`er young, I`m o`er young,
I`m o`er young to marry yet;
I`m o`er young, `twad be a sin
To tak me frae my mammy yet.


I am my mammny`s ae bairn,
Wi` unco folk I weary, sir;
And lying in a man`s bed,
I`m fley`d it mak me eerie, sir.
I`m o`er young, &c....................

My mammie coft me a new gown,
The kirk maun hae the gracing o`t;
Were I to lie wi` you, kind Sir,
I`m feared ye`d spoil the lacing o`t.
I`m o`er young, &c.

Hallowmass is come and gane,
The nights are lang in winter, sir,
And you an` I in ae bed,
In trowth, I dare na venture, sir.
I`m o`er young, &c.

Fu` loud an` shill the frosty wind
Blaws thro` the leafless timmer, sir;
But if ye come this gate again;
I`ll aulder be gin simmer, sir.
I`m o`er young, &c.


Приспів:
Я ще мала, я ще мала,
Я ще мала, не підросла,
Я ще мала, не підросла,
Чого б то заміж я ішла?


Я, пане, мамина дочка,
Не можу жить без мами я,
Не знаю, що мені робить,
Як поберусь із вами я.................

Є в мене платтячко нове,
Не платтячко - картиночка;
До вас піти - того й гляди
Розтягнеться шнурівочка.

Із вами ночі коротать
Було б моїм обов'язком,
В зимову ж пору - ніч як вік,
Подумаю, аж боязко.

Зима морозами кріпить,
Зима гуляє хвижею...
Приїдьте краще на той рік -
За літо я підбільшаю.

Припев:
Я так мала, я так мала.
Еще так рано стать мне дамой,
И я бы, право, не могла
На долгий срок расстаться с мамой.


У мамы тихо я росла
И так боюсь людей чужих.
О сэр, с ума бы я сошла
Наедине с одним из них!

Мне накануне рождества
Ночной наряд купила мать,
Но я боюсь, что кружева
Мне после свадьбы могут смять.

Побыть на свадьбе я не прочь,
Чтобы потом уйти домой.
Но так долга зимою ночь,
Что не пойду за вас зимой.

Вам лучше лета подождать,
Когда все яблони в цвету.
Вы приходите к нам опять,
Когда чуть-чуть я подрасту!

Саме Микола Лукаш чи не вперше в європейській літературі здійснює сміливий есперемент, перекладаючи на українську поезію Фредеріко Гарсія Лорки [Federico García Lorca], написану галісійським діалектом іспанської мови, за допомогою також діалекту - гуцульського.

Водіючи феноменальним словниковим запасом із самих глибин народної мови, не боїться Микола Лукаш й інших творчих ноу-хау, здебільшого вдало використовує у своїх перекладах маловживані українські слова, в т.ч. питомо поліські, створює й неологізми.

"Образно кажучи, Миколу можна порівняти з диригентом оркестру, в якому він вловлює партію кожні­сінького оркестранта. Це унікальна особливість його таланту! А що вже казати про "Декамерон" Джованні Боккаччо, котрий українські читачі зачитували до дірок! (Мирослава Лещенко).

При цьому Маестро майже не користується чернетками, пише немов би одразу "по-білому", дуже рідко вносить правки у вже опубліковані переклади... Не всі його експеременти, очевидно, виявляються вдалими з погляду практики перекладу, проте Микола Лукаш нахненно, як ніхто інший, продовжує й продовжує заповнювати прогалини в українській літературі, збирає багатющий лексикографічний матеріал, перекладає з англійської, німецької, французької, італійської, іспанської, литовської, російської, польської та багатьох інших мов.

Однак геніальна творчість Миколи Лукаша припадає на час невпинної русифікації України, коли українська література всіма засобами зводиться до іміджу смішної, суто "селянської" або, навпаки, винятково офіціозної, паркетної.

Живі, яскраві й неповторно українські переклади вершин світової поезії, що забезпечили б їхньому автору миттєву славу у будь-якій вільній країні, проходять майже непоміченими в підрадянській Україні. Широкі кола читачів, у т.ч. і з-поміж українців, дедалі більше віддають перевагу перекладам російською.

До цього додається й критика з боку консервативних перекладачів радянської школи, які не можуть пробачити Лукашеві порушення російських канонів перекладу, згідно з якими, Фауст мусить не "балакати" по-живому, а висловлюватися "високопарно".


Попри ці недвозначні тенденції яскравий і свободолюбний талант Миколи Лукаша веде його до продовження своєї праці, так само як і активного життя в літературних колах, адже митець пише лише за натхненням - а коло того немає, Лукаша можна часто зустріти у відкритій 1964 року "ресторації" "Дніпро" на Європейській площі Києва.

"Був він особистістю епатажною і в суспільному, і в життєвому, і в мистецькому сенсі. Проте цей епатаж був природним, а не надуманим чи спеціально спланованим... Микола Лукаш був передусім поетом, творцем, тобто належав до числа перекладачів, які дбають не так про відповідність перекладу оригіналові, як за органічне засвоєння канонічних творів світової літератури українською мовою. Його переклади мали відповідати передусім українському світовідчуттю і, не побоюся цього слова, — українському духові.", - згадує похресниця майстра Роксана Харчук.

Пане-брат Лукаш як і раніше лишається простою й відкритою людиною у спілкуванні зі своїми приятелями, без жодного пафосу й гламуру, активно підтримує здібних перекладачів-початківців. Переживши Голодомор і більшовицькі репресії кінця 30-х років, війну й окупацію, він призвичаївся до радянської реальності.

Однак 1973 року, вперше за весь публічний період своєї творчості, Микола Лукаш не втримується й без жодного галасу, звичайною поштою, надсилає звернення на адресу керівництва Радянської України, в якому у блискучому, інтелегентно-стьобному стилі пропонує ув'язнути себе замість засудженого за книгу "Націоналізм чи русифікація?" Івана Дзюби:

"У зв'язку з тим, що я, нижчепідписаний, цілком поділяю погляди літератора Дзюби Івана Михайловича на певне, офіційно у нас не існуюче питання, за яке, наскільки мені відомо, його засудив нещодавно один з нарсудів м. Києва, та беручи до уваги:

а) стан здоров'я засудженого;
б) ту обставину, що в даний період (кінця якого ми з Вами не можемо передбачити бодай наближено) для мене особисто перебування на будь-якому режимі здається майже рівно вартним, через те більш-менш байдужим,

– прошу ласкаво дозволити мені відбути замість вищеназваного Дзюби І. М. визначене йому судом покарання.

З належною повагою Лукаш Микола Олексійович,
член Спілки Письменників України.
"

Чим був викладаний такий дивовижний вчинок? "Миколу Лукаша іноді ототожнюють із Дон Кіхотом, який, як відомо, боровся із вітряками", - пояснює його похресниця Р. Харчук. "Він, як і його літературний герой, був лицарем. Його ж оточення, зокрема й літературне, втратило розуміння лицарства вщент. Саме у цьому й вкорінена уся ця міфологія, яка насправді була життям Миколи Лукаша, його розумінням, відчуттям і сприйняттям реальності. Саме лицарством пояснюється й "божевільний" лист на підтримку І. Дзюби".

Після цього звернення Микола Лукаш зазнає репресій з боку уряду, його виключають зі Спілки письменників України. Одного з найталановитіших митців, феноменального поліглота й ерудита намагаються приборкати вимушеним жебрацтвом.


"Микола Лукаш, звичайно, ненавидів совєтську систему і через її брутальну, брехливу ідеологію, і через неестетичність. Однак у даному разі правильніше було б сказати, що він ненавидів облудність усіх політичних режимів, а вражав його не так суспільний цинізм, як цинізм людський... Він, звичайно, страждав із багатьох причин, але, можливо, передусім через втрату віри в людську гідність. Адже був принциповим ідеалістом і романтиком", - переконана пані Роксана.

Позбавлений можливості будь-якого друку й скільки-небудь стабільного заробітку, часто залишаючись просто голодним, Микола Олексійович Лукаш здебільшого грає в шахи й більярд, засідає в доміно у Маріїнському парку, дивиться "Динамо" і вештається містом без верхнього одягу навіть узимку, дедалі рідше відмовляється від чарки горілки, однак і працює для прийдешніх читачів.

"Все сталося так, як мало бути. Ми без­силі щось змінити. Просто віднині я – persona non grata... Беруся за ви­вчення ще однієї мови", - переповідає слова Маестро М. Лещенко.

Вірний друг і колега, також визначний представник української перекладацької школи ІІ половини ХХ століття, поліщук Григорій Кочур з Чернігівщини, інші друзі з числа українського дисидентського руху намагаються частіше запрошувати митця на гостини та в генделі, забезпечуючи йому таким чином хоч якийсь "прожитковий мінімум".

Попри дедалі більшу депресію, Микола Лукаш намагається не здаватися, розважається життям так, як того дозволяють обставини й його однокімнатній квартирі без меблів, але зі стосами книжок, - саме він збагачує київську богему словами "злукошитися" та "злукашіння", що набувають значення "поринути у вимушену бездіяльність"...

"Його цікавила література іронічна, грайлива, жартівлива і фантастична, в якій обов’язково з’являвся диявол і мотив спокуси, балансування на грані між Божественним і пекельним. Микола Олексійович, звичайно, чудово знав, що означає носити у своїй душі пекло, хоча зазвичай виглядав дуже спокійним і врівноваженим. Однак іноді у нього проривалося, що він не хоче жити", - згадує похресниця митця.

З початком 80-х років твори Миколи Лукаша знову друкуються, однак формальної реабілітації, не кажучи вже про визнання, немає. Поет переносить складну онкологічну операцію, його невгамонне раніше творчє натхнення поступово згасає, хоча з початком "перебудови" у 1987 році митця ще встигають поновити у лавах Спілки письменників...

За життя Миколи Лукаша його творчість ніколи не була гідно вшанована, Маестро тричі висували на здобуття Шевченківської премії, проте щоразу його кандидатура відхилялася.

"Микола Олексійович Лукаш був геній. Таких постатей, як Микола Лукаш, я не знаю в жодній нації світу, включно з єврейською нацією. Він був геній, він був український геній. Мені пощастило: це була найближча мені людина в Україні", - зізнається поет Мойсей Фішбейн.

29 серпня 1988 року Микола Лукаш іде з життя, лишивши прогалини в перекладі "Дон Кіхота", не здійснивши задуманий переклад "Гаргантюа і Пантагрюеля", так і не дочекавшись видання свого фундаментального фразеологічного словника, який збирав протягом десятиріч...

Не менш цінний матеріал з лексикографічних карток української ненормативної лексики, які готував Микола Лукаш для переладу творів Франсуа Рамбле [François Rabelais] й омріяного ним словника "Моя матюкологія", де одних синонимів слова "повія" могло б бути 286 штук, спалила після смерті митця його сестра Параскева Борисенко, на думку якої "ці слова" компроментували її брата.

Лише через 15 років по смерті Маестро в столиці було видано його багатющий словник-довідник "Фразеологія перекладів Миколи Лукаша" від упорядників Олександра Скопненка й Тетяна Цимбалюк, що умістив у себе ідіоматику, пареміологію, перифрази, тавтологічні словосполучення, усталені порівняння, традиційні формули припрошення, побажання, клятв, божби, прокльонів, каламбурні словосполучення, вирази розмовних кліше й усі інші глибини мови, уживані в Лукашевих перекладах.


"Геніальний Микола Лукаш прийшов у наш злиденний і майже знищений український світ, щоб оживити Слово. І сталося диво — йому це вдалося" (Роксана Харчук).

Прочитати онлайн можна: Джованні Боккаччо "Декамерон" у перекладі Миколи Лукаша.

Найбільша збірка перекладів Миколи Лукаша - "Від Бокаччо до Аполлінера" - видана 1990 року в Києві.

Послухати наживо пісні, покладені на тексти Миколи Лукаша, можна у виконанні галицького гурту "Піккардійська терція".

Автор - Ігор Свірин для ІЦ Полісся, 2011 р. ©
Використано матеріали Леоніда Череватенка, Роксани Харчук, Віктора Гриневича, Володимира Житника, Мирослави Лещенко, Бориса Чернякова, Марини Новикової.



:: Чтобы получить информацию по-русски, ищите – Мыкола Лукаш (Николай Лукаш), выдающийся украинский переводчик, украинские переводы Лукаша, "Фауст", "Декамерон" на украинском языке в переводе Мыколы Лукаша.
:: To get more information in English please ask or google for – Mykola Lukash (Mikola Lukash), Ukrainian translator and lexicographer, translations by Mykola Lukash.
:: Jeigu norite gauti informaciją lietuvių kalba, prašom kreiptis arba ieškokite Internete – Mykola Lukaš (Mykolajus Lukašas), žymus Ukrainos vertėjas ir poetas.
:: Каб атрымаць інфармацыю па-беларуску, шукайце - Мыкола Лукаш (Мікалай Лукаш), выбітны ўкраінскі перакладчык, украінскія пераклады Лукаша, "Фаўст", "Дэкамерон" на ўкраінскай мове ў перакладзе Мыколы Лукаша.
:: Aby dowiedzieć się więcej w języku polskim zapytaj lub szukaj w internecie na temat – Mykoła Łukasz, wybitny ukraiński tłumacz, książka w języku ukraińskim w tłumaczeniu M.
Łukasza.

Тема: перекладач Микола Лукаш - біографія

ЗНАЙТИ ЧИ СКАЧАТЬ ПОДІБНУ ІНФОРМАЦІЮ, ФОТО:



2 comments:

Русланка Біла сказав...

Чудова біографія Лукаша, дякую автору!!!

Павло сказав...

спасибі за таку цікаву статтю, Микола Лукаш це справді великий Українець!

Дописати коментар

 
 
 

Як називають Полісся?

Поліщуки часто кажуть Полісьсе чи Палесьсе, східні слов'яни та казахи звуть Палессе, Полесье. Словаки та норвежці називають Polesie, чехи - Polesí, південні слов'яни - Polissja чи Полесие, Полесия. Литовці іменують Polesė. Німці й шведи звуть Polesien, голандці - Polesië, французи - Polésie. Англійці, італійці, іспанці, фіни - Polesia, рідше Polissia. Норвежці та естонці кажуть Polesje, деякі євреї - פּאָלעסיע, тайці โปเลเซีย, японці ポリーシャ, корейці 폴레시아, ті, кого найбільше звуть 中文, а турки як завжди - Polesiye.

Екскурсійні тури

Праліси Поліського заповідника | Містичне Камінне село | Чернігів незвичайний | Поліська вузькоколійка "Кукушка"

ВАШІ СТАТТІ

Ви живете на Поліссі чи маєте цікаві матеріали з історії поліського краю? ІЦ Полісся шукає регіональних дописувачів: студентів і журналістів, краєзнавців, істориків, усіх, хто бажає опублікувати свої авторські матеріали - новини, розвідки, дослідження. Особливо розшукуються небайдужі автори у містах: Рівне, Чернігів, Малин, Сарни, Ковель, Ніжин. Зголошуйтесь: icpolissya@gmail.com
 
Copyright © 2009-2014 ІЦ Полісся
Zhytomyr, Rivne, Chernihiv, Kyiv, Lutsk | Інформація | Співпраця