Бурий ведмідь на Поліссі: історія, звички, полювання, комоїдиця

Ведмежа охота: поліська історія взаємин ведмедя з людиною.

foto vedmedya bear Полювання на бурого ведмедя на Поліссі сягає своїм корінням стародавніх часів. На ведмедя полювали вже на початку неоліту, тобто близько 10 - 12 тисяч років тому. Полювали, любили, боялися й обожнювали. Споконвіку людина дуже детально знала екологію, поведінку звіра. Знала, як себе поводити в тій чи іншій ситуації.

Нещодавно ж в одному з сіл поблизу Поліського заповідника Житомирської області було знайдено древній візерунок із зображенням сліду ведмедя...

Цей візерунок символізував чоловічу силу та чоловіче начало. Поряд із цим знаком був ще й слід качечки, який вже був жіночим знаком. То були родові візерунки дорослих заміжніх і одружених членів родині. Стародавня назва ведмедя в різних європейських народів була схожою на слова "бар" або "бер". Цей корінь зберігся в багатьох словах, з якими ми звиклися й не надаємо їм значення. Бор (тип лісу, де "багато водилося ведмедів"), борть (давній тип вулика у вигляді колоди), барвінок (рослина), барин (у Росії - шанована, наділена владою людина), барліг (місце залягання ведмедя в сплячку, буквально - місце, де лежав ведмідь), Уборть (річка поблизу Поліського заповідника). Ведмідь, як і майже всі інші похідні від нього назви місць, рослин, мали сакральне (священне) значення. Наприклад, улюблена по всій Україні рослина "барвінок" дослівно означає "вінок-ведмедя" (вінок). Барвінок разом з калиною до теперішнього часу на всіх без винятку весіллях в околицях Поліського заповідника присутній при оформленні весільних свічок. Особливо пояснювати символіку запалених свічок в обрамленні барвінку й калини пояснювати не варто. Так скріплювалися священним вогнем сімейні узи в образі барвінку (сильного чоловіка-ведмедя) та калини (красивої, ніжної, гнучко-стрункої, поступливої дівчини). Барвінок називають в Україні ще й "хрещатим", тобто таким, що має листя у вигляді хреста. Хрест вважається солярним знаком (символом Сонця, вогню). Але він був ще й ефективним оберегом, у буквальному значенні - знаком, що береже людину. У слові береже теж є ведмідь, тому що оберігатися потрібно було, в першу чергу, від ведмедя. У селах навколо Поліського заповідника дуже багато збереглося хрестиків-оберегів на найрізноманітніших речах: бортях, лезівах (інвентарі бортника), рукоятках ...

Є в Поліссі і камені-слідовики (священні камені – слідовики) із зображенням сліду ведмежої лапи. У Поліському заповіднику буде встановлено пам'ятний знак бурому ведмедеві, що зник буквально на очах наших прадідів. В околицях Поліського заповідника ще зовсім нещодавно росла сосна, яка зберігала на своїй корі сліди від пазуристої лапи звіра. А велика кількість захисних пристосувань від ведмедів у вигляді товстої дошки-плахи, що заціплена за пророблений у ній отвір на задовбану в сосну дубову спицю, бачили численні старожили-бортники. Мені тільки одного разу пощастило побачити захисне пристосування від нападів ведмедя на території Білорусі у вигляді гострих паличок-спиць, спрямованих донизу, та справжній поміст або одер довкола стовбура дуба. Є у нас і справжня "Ведмідь-гора", на яку наші предки-язичники приносили багаті дари-жертви, намагаючись умилостивити грізного хижака - господаря лісу-бору.

Відомостей про ведмедя в сакральному значенні збереглося небагато. Відомо про весняне свято поліщуків - "комоїдиця" (камаедзіца, комоедица). У цей день вважалося, що ведмідь прокидається в барлогу. Він перевертається, крекче, намагається прокинутися, бореться із залишками зимового сну. На це свято готували багато різних страв та напоїв винятково з тих продуктів, що їх полюбляє ведмідь – з вівса, меду, сушених груш, лісових ягід, каш. До речі, "комами" в Поліссі стали називати навіть приготовлену в печі сильно розварену картоплю. На свято одна людина наряджалася під ведмедя, зазвичай у вивернутий навиворіт кожух. Спочатку вона лежала, зображуючи сплячого ведмедя. Смоктала лапу. Потім переверталася. Кректала. А далі вже йшла імпровізація. Ясно, що таке свято не обходилося без медовухи. Тож було весело смішно. Я кілька разів побував на подібних костюмованих виставах після весіль - "півнях" - і був вражений тим, як точно і з якою дотепністю місцеві жителі можуть копіювати священиків, політичних діячів, місцеве начальство. До речі, "хмільні меди" одними з перших в Європі навчилися варити саме древляни та ірландці. У нас це були ритуальні напої, й культура їх вживання була на дуже високому рівні...

Полювання на ведмедя на Поліссі було вельми популярним. З огляду на значне поширення бортництва, ведмедів добували не тільки як цінних мисливських тварин, але й спеціально переслідували - як руйнівників бортництва. Найпростіший спосіб убезпечити свій вулик-борть - це добути звіра чи людину -"лиходія", що надумались туди забратися. Для цього спеціально знизу підпилювали гілки та сучки на деревах із бортами. Звідси й походить усім відомий вислів - "не рубай гілки, на якій сидиш". Часто сам господар борті забував про підпиляні власноруч гілки й падав униз. Падіння завжди було небезпечним тому, що довкола стовбура дерева, закопувалися гостро загострені стовпчики-жердини.

Чіпляли перед бортю і товсту дошку-гойдалку – своєрідний "самолов" на ведмедя. Він був прив'язаний на двох порівняно тонких мотузках, які обривалися під вагою ведмедя. Стовбур зривався вниз ... Звір інстинктивно чіплявся за дошку під лапам,и і в цей час поміст зупинявся в падінні на міцних мотузках і починав розгойдуватися. Отже, і ведмідь при найменшій спробі підвестися з дошки, розгойдувався. Долу на звіра чекали гострі дубові палі. Ведмедя приколювали рогатиною, яку в Поліссі звали "рожни". Ще й досі поліщуки дуже полюбляють запекти сало на "рожнах" - загострених паличках. Зараз уже ніхто майже й не пам'ятає про те, що "рожен" колись був грізною зброєю. А після вдалого полювання на залізному рожні з упорами зручно було запікати великий шмат жирної ведмежатини (або вепрятина).

Тут доречно повернутися до давніх місцевих топонімів деяких околиць Поліського заповідника. На кордоні Олевського та Овруцького районів, там, де закінчується Лиса гора Копищ є урочище з назвою "Рожжя" або "Оступ". Спочатку я гадав, що ця назва пішла від російського слова "рожь", що значить жито. Однак усі без винятку місцеві жителі називали цю рослину лише по-українські - "житом". Друга назва "оступ" свідчила на те, що тут колись було багато звірів. Це місце було зручним для проведення полювань-ловів. А "рожжя" виявилося місцем, куди йшов звір і пер "на рожен" в місцях-пропусках серед парканів-плотів. Звідси й "рожжя" – місце, де стояло багато рожнів на звіра. Тут і річка протікає Плотниця ("пліт" – це поліська назва огорожі, огорожі). Старожили розповідають, що в неспокійні часи громадянської війни, село охороняли за допомогою ... "рожна-спису", який передавали з одного будинку в інший на час чергування.

До сьогодні незрозумілим є первісний зміст та призначення ведмежого вінка з "бар-вінку". Цілком можливо, що його виготовляли та одягали мисливцеві, що здобув ведмедя. Людина, яка взяла ведмедя з примітивним зброєю, заслуговувала на славу та пошану серед слов'ян-одноплемінників. Очевидно, що мисливець з ведмежим вінком мав уже інший соціальний статус у суспільстві. Полювання на ведмедя лоскотало нерви, було емоційним і являло собою неабияке випробування для чоловіка. Цілком імовірно, що це полювання була прообразом сучасного полювання, яке раніше звалося "спортивним" або "аматорським". Еволюція полювання пройшла довгий шлях розвитку і сьогодні ми змушені визнати, що стародавнє добування тварин заради шматка м'яса або шкіри йде у небуття. Адже людина зараз витрачає на полювання в грошовому вираженні набагато більше, ніж отримує від неї. Полювання на великих хижаків первісних мисливців мало важливе сакральне значення. Це було своєрідне мистецтво, магія-шаманство. У слов'янському середовищі на відміну від Західної Європи культ полювання на великого хижака був настільки високим, що його в жодному разі не можна було порівнювати з добуванням копитних. Однак протягом усієї історію ведмедів не підгодовувати в лісі для показу населенню, а приручали та водили на прив'язі. Спроби прикормити ведмедів для показу туристам, закінчилися, як відомо, дуже сумно. Хижаки почали нападати на людину.

Європейські королі були великими шанувальниками ведмежого полювання [або як дотепер частіше кажуть на Поліссі - ведмежої охоти]. Але вони так перестаралися в цьому, що звір незабаром зник або став надзвичайно рідкісним у Європі. Велике значення в полюванні на ведмедя надавалося собакам, які повинні були затримувати звіра. Було виведено навіть спеціальних псів-меделяни, в просторіччі - "п'явки". Вони були настільки злісними, що, вчепившись за ведмедя, повисали на ньому неначе п'явки. Вони гинули, але не відпадали під час втечі звіра, коли того переслідували мисливці. Однак у такій глибинці, як Полісся, ведмідь тривалий час залишався звичайним видом. На теренах нинішньою центральній садибі Поліського заповідника з незапам'ятних часів стояв будиночок для мисливців. Сюди з овруцького Камінь-Кряжу, з древнього міста "Нора" вів "вхід" (стежка). Згодом тут з'явився й заїжджий двір з "корчмою" (шинком). Полювання в околицях слободи Салізівкі або Воробйової Корчми, як тоді називали місце нинішньої центральної садиби заповідника, було різноманітним і напрочуд багатим. А секрет був у тому, що тут на десятки кілометрів довкола не було жодних населених пунктів. Перші хутора-поселення з'явилися лише за часів столипінської реформи, що мала місце в Російській імперії. Гуляли й полювали тут в типово слов'янському стилі - з банькою, дівчатами, горілкою. Мисливські "заїмки" продовжували існувати навіть у часи існування заповідника ...

Місцеві жителі споконвіку славилися, як вправні слідопити -"осичники". Багатий мисливець звик час даремно не витрачати і в полюванні в тому числі. Тому, після осінніх дощів зажирілих ведмедів вони тропили по піщаних дорогах і навіть загони в період чорностопу (осінніх холодів без снігу) рідко бували порожніми. Я дуже багато чому навчився у місцевих слідопитів і, зокрема, мистецтву тропити звіра. Без цього я ні за що не освоїв б техніку пошуку вовчих лігв. Ведмеді з незрозумілих причин і невідомо звідки періодично з'являються на Поліссі. І на свою біду моментально освоюють техніку видобутку меду з бортей. Ця згубна пристрасть і губить хижаків. Так у середині 1980-х р. в околицях заповідника бродили 3 ведмедя. Одне опудало ведмедя нині зберігається в Прип'ятському національному парку в Білорусі. Звір невдало відірвав борть і разом з нею впав. У минулому точно таким самим чином під бортями гинуло багато ведмедів. Інший заплутався в колючому дроті на одній з військових ракетних баз, і його пристрелив прапорщик з автомату. Нині ж у Чорнобильській зоні відзначені сліди ведмедя. А ось, скільки там було клишоногих, один або кілька, не відомо. І чи залишилися вони живі? Час покаже.

Автор: Сергій Жила, директор Поліського національного заповідника, переклад ІЦ Полісся.

Увага: в наші часи будь-яке полювання на ведмедя в Україні заборонено!

:: Чтобы получить информацию по-русски, ищите – бурый медведь на Полесье: история, привычки, охота, современность. Медведи и Полесский заповедник.
:: To get more information in English please ask or google for – bear in Polesie: history, habits, hunting, and present days. Bears in Polissia Preserve.
:: Jeigu norite gauti informaciją lietuvių kalba, prašom kreiptis arba ieškokite Internete – rudasis lokys Polesėje: istorija, įpročiai, medžioklė ir modernumas, meškučiai.
:: Каб атрымаць інфармацыю па-беларуску, шукайце - буры мядзведзь на Палессі: гісторыя, звычкі, паляванне, сучаснасць. Ведмеди і Палескі запаведнік.
:: Aby dowiedzieć się więcej w języku polskim zapytaj lub szukaj w internecie na temat – niedźwiedź na Polesiu: historia, zwyczaje, polowania i nowoczesność, niedźwiedzie.

Тема: бурий ведмідь на Поліссі

ЗНАЙТИ ЧИ СКАЧАТЬ ПОДІБНУ ІНФОРМАЦІЮ, ФОТО:



0 comments:

Дописати коментар

 
 
 

Як називають Полісся?

Поліщуки часто кажуть Полісьсе чи Палесьсе, східні слов'яни та казахи звуть Палессе, Полесье. Словаки та норвежці називають Polesie, чехи - Polesí, південні слов'яни - Polissja чи Полесие, Полесия. Литовці іменують Polesė. Німці й шведи звуть Polesien, голандці - Polesië, французи - Polésie. Англійці, італійці, іспанці, фіни - Polesia, рідше Polissia. Норвежці та естонці кажуть Polesje, деякі євреї - פּאָלעסיע, тайці โปเลเซีย, японці ポリーシャ, корейці 폴레시아, ті, кого найбільше звуть 中文, а турки як завжди - Polesiye.

Екскурсійні тури

Праліси Поліського заповідника | Містичне Камінне село | Чернігів незвичайний | Поліська вузькоколійка "Кукушка"

ВАШІ СТАТТІ

Ви живете на Поліссі чи маєте цікаві матеріали з історії поліського краю? ІЦ Полісся шукає регіональних дописувачів: студентів і журналістів, краєзнавців, істориків, усіх, хто бажає опублікувати свої авторські матеріали - новини, розвідки, дослідження. Особливо розшукуються небайдужі автори у містах: Рівне, Чернігів, Малин, Сарни, Ковель, Ніжин. Зголошуйтесь: icpolissya@gmail.com
 
Copyright © 2009-2014 ІЦ Полісся
Zhytomyr, Rivne, Chernihiv, Kyiv, Lutsk | Інформація | Співпраця